Розпочинаємо серію публікацій, які репрезентують думки авторів та експертів програм Академії на поточні виклики, з якими стикається українське суспільство.
Серед нових програм непересічне місце посідає "Психологічна супервізія для педагогічних колективів".
Основна ідея програми: допомогти педагогічним колективам підтримувати ділову, творчу та доброзичливу атмосферу шляхом створення «спільного поля розвитку і підтримки».
Пропонуємо вашій увазі першу тематичну лекцію з цієї програми
«Світ, в якому ми живемо»
Сьогоднішній світ має декілька важливих ознак-викликів, які роблять його унікальним та доволі непередбачуваним для життя. Мова навіть не про війну, яка триває в України спочатку 2014 року. Мова навіть не про зміни клімату, які невпинно наближають нас до глобальних трансформацій, швидше за все не зовсім позитивних для людства.
Мова піде про три характеристики, які визначають поведінку окремої людини та різних спільнот, відтак, визначають майбутнє всього людства.
Перший виклик – ШВИДКІСТЬ життя.
Найяскравіший приклад цього – обмін інформацією. Швидкість передачі інформації обумовлює здатність людини реагувати чи не реагувати на неї, відтак, швидкість стає мірилом руху людини по життю.
Світ перенасичений візуальними ефектами. При цьому, сприймання відбувається через всі сенсорні каналі: візуальний, аудіальний, кінестетичний. В чому проблема? Швидкість, з якою рухається картинка, наповнюється звуком не дає можливості психіці якісно обробляти інформацію, занурюючись на необхідну глибину. Особливо, коли інформація візуального та аудіального ряду, до прикладу, не збігаються. Із загального потоку «вихоплюється» тільки знайоме, те, що «приєднується» до вже відомого, що фактично спрощує зміст.
Що таке сприймання? Це процес, в якому інформація у вигляді картинки, звуку, запаху потрапляє в мозок і там формується Образ. Основні етапи сприймання описані психологічною наукою давно: когнітивна складова або ідентифікація (що це? знайоме-незнайоме?); інтерпретаційна складова або інтерпретація (де і як застосовується? з чим пов’язане? до якого класу/виду/множини належить? тощо); емоційна складова або емоційна оцінка (подобається/не подобається, корисне/шкідливе, добре/погане тощо); поведінкова складова або поведінкова стратегія (що з цим робити? як застосувати? як діяти чи не діяти?). На сьогодні можна припустити, що деякі елементи (складові) цього процесу фактично не відбуваються, тобто не усвідомлюються, як такі, що може призводити до фактичних викривлень створюваних Образів, відтак спотворенні інформації.
Якщо інформації в одну одиницю часу забагато (різної, подекуди, не пов’язаної між собою) – мозок перевантажується, процеси обробки гальмуються. Є потреба зупинитись. Фізично це виглядає так. Візуальні процеси можна зупинити – «закрити очі». Не дарма існує навіть така метафора «закрити очі на щось». Дещо складніше з аудіальним каналом, адже «закрити вуха» важче просто фізично. Відтак, мозок блокує сприймання інформації на слух і виникає ефект «слухаю, але не чую». Тобто, спрацьовує механізм психічного захисту. Якщо мозок не може переробити «сиру інформацію», не виникає розуміння того, що повідомляється, він просто блокує її. У крайніх випадках ми стикаємось із ситуаціями, коли людина говорить: «давайте не будемо про це говорити, бо ми посваримось», або «я не хочу це чути». Це і є захист від швидкості, бо людина неспроможна адекватно переварити інформацію і сформувати власну позицію-ставлення до неї. Відтак, виникає доволі агресивна реакція і це захист від швидкості в тому числі. Відсутність реального часу, потрібного людині на проходження всіх процесів опрацювання інформації.
Інший приклад впливу швидкості на сприймання інформації – онлайн навчання.
Наскільки усвідомлюється інформація, яка потрапляє до людини через онлайн-комунікацію? Чи відбувається усвідомлення, операціоналізація тих знань, які здобуваються в онлайн-режимі. Якщо порівняти час при безпосередній навчальній діяльності в класі та такій же діяльності в онлайн, можна зробити висновок, що результати не співставні. Онлайн-комунікація потребує набагато більше часу для сприймання та усвідомлення отриманої інформації та перетворення її на знання, вміння та навички.
Маленький приклад. Коли мій онук був у другому класі, вони перейшли до онлайн-навчання. Він почав опановувати інструменти в онлайн: приєднання до zoom-платформи, електронна пошта із домашніми завданнями, онлайн-дошки. Одного разу я попросила його «відтворити» словами послідовність дій по приєднанню до zoom. Він не зміг цього зробити, хоча руками, на рівні рухів він доволі легко приєднався до zoom -конференції. Про що це свідчить? Про те, що на рівні свідомості ці операції не зафіксовані. Можливо це не критично для конкретного випадку. Але, коли людина не усвідомлює свої дії, не зв’язує їх з іншими діями на рівні мисленевих операцій, важко передбачити можливості подальшого розвитку її абстрактного мислення. Існує небезпека втрати «змісту» за формою.
Світ рухається дуже швидко, відтак, варто усвідомлювати свою власну швидкість і вміти «гальмувати» у разі потреби.
Наступним викликом сучасного світу є ІНТЕНСИВНІСТЬ (насиченість).
Сучасна людина отримує за один день життя стільки ж інформації, скільки середньовічна людина за все своє життя.
Давайте уявимо це. Припустимо, що у Середні віки людина жила приблизно 50 років. Так от, за все життя вона отримувала певний обсяг інформації. Яка це була інформація за своїм змістом?
- Безпека та захист свого життя і своєї родини;
- Здобування їжі та засобів для життя;
- Самообслуговування та оздоблення помешкання;
- Опанування засобів праці та саморозвиток;
- Взаємини між поколіннями та спільнотами.
Звісно, ми дещо спростили цей перелік, але в цілому, це основні напрямки інформаційних потоків, які обробляла середньовічна людина. Більшість інформації потрапляла до людини від інших людей, відтак, існував баланс обсягу інформації, яка «курсувала» між індивідами та спільнотами, зберігаючи певне насичення.
Що ж до сучасної людини та сучасного інформаційного поля?
Окрім того, що інформації надзвичайно багато, вона дуже часто виявляється непотрібною, неактуальною. Від нездатності «перетравити» величезні обсяги інформації сучасна людина вдається до редукування (зменшення, спрощення) змісту. Скорочені форми передачі інформації призводять до втрати її сутнісної глибини і сенсів. До цього додається швидкоплинність її цінності (неактуальності в наступний момент часу).
Візьмемо до прикладу такий інструмент, як мессенджер. Застосунок для оперативних коротких повідомлень SMS. Основна функція – передача повідомлення. У звичайному житті існують певні правила комунікування, певна вербальна конструкція: вітання-звернення, інформація-пропозиція, прощання. Культурна норма передбачає дотримання цієї конструкції задля забезпечення стосунків та відносин на рівні нормальних людей. Але… сьогодні якщо сервіс коротких повідомлень, то можна отримати повідомлення, де подяка формулюється у вигляді слова без голосних «спсб». Така собі скорочена форма вдячності. Звісно, бувають ситуації, в яких необхідно коротко і по суті, бо … від швидкості залежить чиєсь життя. Але, спочатку ми думаємо «нічого страшного, це ж всього-навсього смс-ка». Потім, ця звичка переноситься на інші повідомлення, розмови, з’являється купа людей, які культивують такі скорочені форми обміну інформації, поширюючи їх на всі сфери життя: робота, стосунки, родина. З’являється «мода на стислість» і за цією модою втрачається глибина і сутність стосунків, усвідомлення різного значення різної інформації. В такий спосіб, все життя людини перетворюється на «скорочену форму», сплющену в одну лінію.
І тут варто згадати, що окрім зовнішнього інформаційного поля у людини існує ще й внутрішнє.
Внутрішнє інформаційне поле – це продукти мислення (думки, міркування, позиції та ставлення), власний досвід попереднього життя та обставин (вже застосовані алгоритми дій та реакцій), для декого чималий і, звісно, установки та стереотипи (це не завжди погане слово) – все це виступає первинним джерелом інформації, що виступає для людини базою для прийняття рішень. Коли «перетинаються» зовнішні та внутрішні потоки інформації будь-яка голова може «вибухнути». Саме тому важливо «гальмувати», навіть, коли рішення або реакція має бути доволі швидкою. Зазвичай, я кажу, що поспішати варто у двох випадках: якщо хтось народжується (і ми можемо допомогти цьому відбутись) та коли хтось може померти (і ми можемо цьому запобігти). Усвідомлена взаємодія зовнішніх та внутрішніх джерел – спосіб уникнення метушні та перенасичення.
Отже, «боротьба» з інтенсивністю життя, яка неминуче відбувається, може мати дуже неприємні наслідки. Що ж треба робити? Як запобігти втрати людськості і перетворення на робота, який рухається лінійно? Як працювати з інформацією аби вона допомагала людині жити а не навпаки?
Всю інформацію можна розподілити на дві великі групи:
«актуальна, важлива, потрібна» та «неактуальна, неважлива, непотрібна».
Як визначити, до якої групи віднести ту або іншу інформацію?
Для цього варто скористатись простим переліком значущих аспектів життя:
- Безпека існування, захист
- Родина, друзі
- Професійна діяльність, робота
- Саморозвиток, хобі
- Взаємодія з іншими
- Здоров’я
- Соціальна активність
Цей перелік не є остаточним, кожен може додати до нього свої аспекти. Але, що важливо? Коли ви намагаєтесь ідентифікувати інформацію для віднесення її до якоїсь з двох груп, які ми зазначили на початку цього досліду, варто співвіднести інформацію, яку ви отримуєте або шукаєте з аспектами життя і дати собі відповідь на питання «навіщо вона мені потрібна?», «що я з нею буду робити?».
Інтенсивність життя, як і швидкість можна контролювати, а точніше управляти нею, якщо усвідомити свої власні цілі та завдання у поточний момент та у перспективі. Саме таке усвідомлення дозволяє людині робити свідомий ВИБІР на користь тих або інших дій і не переобтяжувати себе діями, які не можуть бути виконані одночасно. Зрештою, варто дозволити собі недосконалість. При цьому недосконалість зовсім не означає нездатність, навпаки, розуміння своїм обмежень у певний момент часу дозволяє людині зберігати необхідну для життя енергію і бути ефективним в кожну мить життя.
Щеплення від перевантаження може бути сформульовано доволі просто «я не планую те, чого не можу встигнути зробити». Планування життя передбачає усвідомлення своїх цілей та мотивів. Особливу увагу варто звернути на ситуації, коли людина намагається, попри всі обставини, зробити щось від прагнення «відповідати очікуванням інших людей». Запобігти цьому допомагає техніка запитань самому собі «навіщо я роблю те, що роблю?» І це не про відсутність необхідності, це про наявність усвідомленості.
Третім викликом сучасного світу є НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ, як неможливість знати та прогнозувати майбутнє в усіх його варіаціях.
Як найближче, бо війна – це невизначеність найвищого рівня. Так і перспективу на більш віддалений час. Сучасність тим і вирізняється від часу, наприклад, 50 років тому, що людина не може планувати і прогнозувати життя на віддалену перспективу.
Наприклад, вибір професії чи місце роботи. Сьогодні, такі підходи просто неможливі, адже світ професій змінюється набагато швидше, ніж людина встигає опанувати і стати майстром у своїй справі. Звісно, це не значить, що не варто вчитись і здобувати професії. Це значить, що треба навчатись вчитись, змінюватись і не чіплятись за минулі здобутки, як за незмінні орієнтири. У сучасній науці є термін «толерантність до умов невизначеності» – це про здатність людини бути гнучким у використанні сталих моделей поведінки (установок, алгоритмів, досвіду).
Як подолати невизначеність?
Хто Я є? Чого Я прагну і хочу? Куди Я йду? – якщо у мене є відповіді на ці запитання, у мене є необхідний та достатній рівень визначеності. Саме так, визначаючи себе в будь-якій ситуації (конкретизуючи відповіді), людина здобуває можливість адекватно реагувати на неї, застосовуючи свій розум, досвід як ресурс.
В чому ризики та небезпеки невизначеності?
Втрата Себе Справжнього. Адже, у ситуації нерозуміння обставин і себе в них, Людина шукає відповідей із-зовні, й цілком може перетворитись із Суб’єкта власного життя на об’єкт чужого. Це одна із найбільших небезпек, особливо зараз, під час війни. Люди напружені, внутрішньо мобілізовані, що призводить до виснаження. Будь-які обставини, на які не має «готових рішень» будуть потребувати додаткової енергії для вирішення. Дуже просто можна потрапити у пастку залежності від дій та думок інших людей. Переключення уваги із власного життя та його руху, на події війни та допомогу іншим людям (благодійність, волонтерство) може призвести до втрати власних орієнтирів за дуже благими мотивами. Повернутись до себе буде дуже важко.
Втрата життєвого оптимізму. Цей ризик обумовлений безкінечним очікуванням завершення негативного впливу подій, самих подій і обставин. Ще до початку повномасштабної війни у багатьох людей сформувався механізм «ривка». Якщо коротко описати – це коли людина себе вмовляє «от зараз я напружусь і здобуду перемогу, а вже потім буде легше». Сьогодення доводить, що «легше не стає». Від цього виникає відчуття відсутності радості життя, бо весь час треба напружуватись, аби щось досягти. А невизначеність додає до цього відчуття ще й неможливість підготуватись до «ривка», адже щоб ти не робив, а легше не стає. Відтак, життєвий оптимізм потроху тане, як березневий сніг.
Споживацьке, утилітарне ставлення до життя. Одним із інструментів подолання відчуття невпевненості у завтрашньому дні є прагнення оточити себе речами, які дають комфорт, створюють відчуття сталості та безпеки. І якщо раніше, речі дійсно могли виступати такими собі факторами стабільності (міцні будинки, надійні автомобілі, побутові прилади), то зараз більшість виробників використовують маркетингову стратегію «швидкого вжитку» задля підтримки комерційної вигоди. Автомобілі, комп’ютери, оргтехніка, побутові прилади та інші товари мають такий термін життя, який не передбачає тривалості. Світ, через своїх контрагентів, провокує нас на споживацьку поведінку, яка для декого стає самоціллю. Таким чином людина перетворюється на істоту, життєдіяльність якої спрямована на здобуття нових речей і заробітку для цього. А пам’ятаєте, з чого все починалось? Хотілось більшої впевненості у завтрашньому дні.
Невизначеність змушує нас жити «зараз». Що ми можемо протиставити невизначеності? Усвідомленість.
Що це означає? – Визначитись, що мені потрібно і в якій мірі.
Простір, в якому ми існуємо соціальний, відтак існують «Я сам» та «інші». Коли людина визначає «мені це потрібно» дуже часто не замислюється «навіщо?». Пам’ятаючи про «ШВИДКІСТЬ життя», вона не встигає диференціювати це «потрібно» їй самій, чи вона хоче «добре виглядати в очах інших людей». Оцей вибір, визначення «мені це потрібно для чого?», варто робити усвідомлено, пам’ятати про наявність поля «я та інші».
Визначитись можна лише ставлячи собі запитання. Це – «техніка усвідомленості». Техніка проста, але її застосування може викликати несподівані реакції.
Ставлячи собі запитання і шукаючи відповіді, людина може стикнутись із декількома сценаріями розвитку подій.
Перший – відповідь є і вона стає опорою для дій. Усвідомлення своїх цілей і мотивів є справжнім джерелом енергії та натхнення.
Другий – відповідь є, але вона «мені не подобається». За такого сценарію можуть виникнути справжні душевні муки. Адже «прийняти реальність» легко не дається. Дуже часто, в такій ситуації, людина намагається уникнути відповіді, «витісняючи» її іншими міркуваннями та раціональними поясненнями. Відбувається справжня внутрішня боротьба. І тут важливо бути із собою чесним аби уникнути створення «ланцюгів омани».
Варто собі нагадати, що лише я сам/сама відповідаю за свої дії та їх наслідки. Тому, тільки відповідальна Доросла позиція допоможе людині знайти баланс між можливим і бажаним.
До речі, саме поняття «відповідальність» походить від слова-поняття «відповідь». Відтак, «відповідальність» – це відповідь собі «навіщо я роблю те або інше?».
Третій сценарій – прийняти відповідь першу, яка спала на думку. Це означає, що Людина не готова до «розмови із собою«. Такий, поверхневий крок свідчить, що людина собі «не цікава». Так буває часто і ми говоримо про «незрілість» Особистості. Адже саме незрілість, неготовність брати на себе відповідальність за власні дії, власне життя призводить до хаотичного, поверхневого, метушливого, споживацького переживання життя «як усі, так і я». Фактично, можна стверджувати, що відсутність відповідальності – зупинка розвитку людини. Існувати в світі вона продовжує, але в своєму власному житті, розвитку вона зупинилась.
Чим це небезпечно, особливо для педагогів?
Людина, яка зупинилась у своєму розвитку, починає транслювати у світ не зовсім коректні цінності, цілі, ідеї, правила, норми. Адже їй потрібна стабільність (баланс, визначеність). Вона не готова визнавати «зупинку». Вона вважає, що це її позиція. Існувати назовні потрібно. Тож людина починає транслювати ті повідомлення, інформацію, яка буде підкріплювати її баланс і стабільність. Це «рух назад», утримання рівноваги за рахунок чіпляння за «вчорашній день». Це небезпечно.
Професійна діяльність вчителя, пов’язана із запитаннями та відповідями, як і решти людей. Втім, екологічність поведінки і позиції педагога полягає в унеможливленні впливу внутрішніх проблем й пошуків людини-педагога на його професійну діяльність. А для цього потрібна енергія.
Які запитання найбільш доречні?
Я зараз ХТО? – Вчитель
Моє завдання яке? – …
Мені це потрібно…? –…
Для чого? – …
Саме відповідь на останнє запитання стане міцною опорою та джерелом для дії.
Отже, ШВИДКІСТЬ, ІНТЕНСИВНІСТЬ, НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ.
Вони існують, навіть якщо ми їх не уявляємо, не відчуваємо, не усвідомлюємо.
Єдиним інструментом убезпечення себе від негативного впливу цих викликів є УСВІДОМЛЕНІСТЬ.
Механізмом здійснення усвідомлення є запитання, запитання до себе.
Трохи ілюстрацій, соціально-психологічних нарисів, як різні люди реагують на різні виклики.
Педагогічна професія – соціально орієнтована, людино-орієнтована.
Це означає, що нам важливо знати і розуміти поведінку людей, дітей з урахуванням зовнішніх викликів.
Ми скористаємось схемою, яка відображає сутність реакцій різних людей.
Основними векторами в цій схемі будуть «конструктивність-неконструктивність» та «активність-пасивність».
Конструктивні реакції передбачають орієнтацію на дію. Тобто, моя (чиясь) реакція спрямована на дію в майбутньому.
Неконструктивні реакції передбачають орієнтацію на «з’ясування стосунків». Тобто, моя (чиясь) реакція спрямовані на дії в минулому.
Чому ми вважаємо цей розподіл адекватним? Бо стикаючись із будь-якою ситуацією ми прагнемо її пройти і рухатись далі. Якщо цього руху далі не виникає – це неконструктивно.
«Активність-пасивність» – це відображення міри участі людини чи її співдіяча/співрозмовника у ситуації чи дії.
Активна позиція передбачає наявність пропозицій, тлумачень, роз’яснень, міркувань. Пасивна позиція полягає у відсутності будь-яких пропозицій та власної дії.
Отже, вектор по горизонталі – «неконструктивність – конструктивність», вектор по вертикалі – «активність – пасивність».
Навіть побіжний погляд на цю схему дозволяє побачити чотири стратегії (сценарію) поведінки. Вміння адекватно реагувати на ситуацію дозволяє людині зберігати енергію та сили.
Окремої уваги заслуговує активна-неконструктивна позиція. Адже більшість конфліктів виникає саме за такої умови в позиціях учасників ситуацій взаємодії.
Розглянемо її на прикладі із шкільного життя.
Батьків учня викликають в школу і вчитель починає розповідати про те, «як їхня дитина ….» (далі можете додати на свій розсуд будь-яке продовження). В свою чергу, батьки стоять на тому, що «їхня дитина…..» (що додати ви вже знаєте).
Як виглядає ця ситуація, якщо спробувати її змалювати? Чому така диспозиція є неконструктивною? А скоріше деструктивною?
Будь-яке питання чи проблема асоціюється (прив’язується) з іншою людиною.
Відбувається штучне «склеювання» людини і проблеми. Для іншого вона стає Людиною-проблемою. Це не може призвести до розв’язання проблеми чи вирішення питання. Навпаки, це створює додаткову напругу. Адже, окрім власне проблеми або нерозв’язаного питання виникає емоційне несприйняття іншої людини, як такої. Виникає міжособистісний конфлікт. Як з цим бути?
Треба «винести» проблему чи питання за межі стосунків. «Відділити» людину від проблеми, відділити Людину від її дії Саме такий прийом дозволяє нам зберігати професійну та людську позицію рівності всіх.
Педагогічна психологія говорить, що ми не оцінюємо людину, лише її дії можуть бути оцінені. В цій ситуації предметом аналізу чи обговорення є не людина, а питання або проблема.
Якщо розглянути звичайну шкільну ситуацію «вчитель-дитина-батьки». Варто уникати особистісних оцінок, особливо, коли батьки вважають свою дитину цілком успішною й талановитою, а педагог стверджує, що дитина лінива та неорганізована.
Фактично, предметом обговорення може і має бути конкретна обставина, в якій знаходиться дитина і питання, що потребує розв’язання.
Конструктивність полягає у погляді «вперед»: «що з цим робити?». Навіть, якщо для відповіді потрібно зважати на причини «чому так трапилось?». Саме рух вперед, відповідь на запитання «які наші дії далі?» створює розв’язання проблеми.
І, що не менш важливо, зберігає нормальні відносини, побудовані на взаємній повазі та визнанні цінності кожного учасника взаємодії.
Отже, підбиваємо підсумки.
Світ, в якому ми живемо сповнений викликами, які ми можемо прийняти та бути спроможніми їх здолати.
Як убезпечити себе від ШВИДКОСТІ?– уповільнитись, зупинятись і міркувати.
Як убезпечити себе від перевантаження ІНТЕНСИВНОСТІ? – планувати та дозволяти собі недосконалість.
Як убезпечити себе від НЕВИЗНАЧЕНОСТІ? – видначатись, окреслювати межі можливостей та власних намірів та позицій.
Нас не вчили бути щасливими, тому варто розпочати вже.
Бути щасливим – це відчувати час і себе в ньому.
Бути щасливим – це робити те, що хочеш і вмієш.
Бути щасливим – це бути собою в кожен момент життя.
Зоя Гаркавенко,
авторка програми
Comments